Україна успадкувала від різних періодів історії засадничі ознаки держави:

Від Русі:

  • цивілізаційний вибір, який визначився із прийняттям християнства у 988 році;
  • тризуб, родовий знак Рюриковичів, що став державний гербом сучасної України;
  • Київ – столицю, політичний і культурний центр українських земель упродовж понад тисячу років;
  • гривню – назву грошової одиниці;
  • назву Україна, що вперше згадується в Іпатіївському літописі у 1187 році.

Від Галицько-Волинської держави:

  • синьо-жовті барви національного прапора, що походять від кольорової гами герба Галицько-Волинського князівства;
  • утвердження європейського вектора розвитку.

Від Великого Князівства Литовського:

  • європейську традицію міського самоврядування – магдебурзьке право;
  • Пересопницьке Євангеліє – видатна рукописну пам’ятку, на якій складають присягу президенти України.

Від козацької доби:

  • республіканські традиції народовладдя;
  • військові традиції, які лягли в основу збройних сил Української Народної Республіки та пізнішого українського визвольного руху;
  • одну із перших європейських конституцій нового часу, укладену Пилипом Орликом 1710 року.

Від української державності початку ХХ століття (УНР, ЗУНР, Українська Держава Павла Скоропадського):

  • демократичні засади державного будівництва;
  • перший парламент, у який розвинулася Центральна Рада, створена у березні 1917 року;
  • перший уряд, яким став Генеральний Секретаріат Центральної Ради з червня 1917-го;
  • державні символи: герб, гімн “Ще не вмерла Україна”, прапор;
  • соборність – об’єднання українських земель в єдиній незалежній державі;
  • Українську Академію Наук, що була заснована Павлом Скоропадським у листопаді 1918 року.

  Від Української Радянської Соціалістичної Республіки:

  • статус засновника Організації об’єднаних націй;
  • адміністративно-територіальний устрій.

    Витоки української державності – у середньовічній Русі. Її утворення було результатом соціально-економічного та політичного розвитку слов’ян. Перед- і ранньодержавні слов’янські племінні об’єднання на великих просторах східної Європи були сконсолідовані довкола Києва, що став центром політичного тяжіння та культурного піднесення. Це об’єднання почалося в ІХ столітті. У наступні століття Русь стала важливим суб’єктом європейського політичного простору. Підтримувала політичні, економічні та культурні зв’язки з більшістю європейських держав того часу від Візантійської імперії до Французького королівства.

    У період Русі розпочалася консолідація слов’янських племен південно-східної Європи в єдиний етнос русинів-українців, почала формуватися українська мова.

    Прийняття князем Володимиром у 988 році християнства, поширення писемності на основі кирилиці, кодифікація норм звичаєвого права в першому правовому кодексі “Руській правді” князя Ярослава Мудрого та його спадкоємців – усе це стало фундаментом правової та політичної культури українського народу. Саме Русь заклала основи державницьких традицій українців. Звідси родом герб, грошова одиниця, а, головне, Київ як політичний і культурний центр України.

    Русь пройшла типовий шлях ранньосередньовічної держави. Від об’єднання слов’янських племен династією Рюриковичів у ІХ столітті до окремих земель-князівств ХІІ–ХІІІ століть на чолі з представниками цієї ж династії. Київ перестав виконувати роль політичного центру після того, як у 1169 році його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрій Боголюбський. Завершила занепад Русі монгольська навала 1239–1242 років.

    Продовжила традиції української державності Галицько-Волинська держава.

    В умовах монгольського загарбання і розпаду державних структур у Подніпров’ї галицько-волинські князі у ХІІІ–ХІV століттях розвинули інститут державності на значній частині українських земель. Тоді вдалося не лише зберегти, а й посилити європейський вектор розвитку, стати частиною спільних зусиль у боротьбі із монгольським нашестям. Виявом цього стало коронування 1253 року Данила Галицького у Дорогичині короною, присланою Папою Римським Інокентієм ІV.

    Саме в ті часи на українських землях з’являється традиція міського самоврядування – магдебурзьке право. Втім, повноцінний його розвиток пов’язаний уже з наступною епохою.

    У середині XIV століття українські землі увійшли до складу Польського королівства і Великого Князівства Литовського.

    Велике Князівство Литовське – одна з найбільших держав тогочасної Європи – стало фактичним продовжувачем традицій Русі. Економічно і культурно руські землі були значно розвиненіші за литовські. Руські еліти сформували обличчя литовської держави. Було засвоєно чимало норм руського права, назви посад, станів, система адміністрацій тощо. Державною мовою Великого Князівства Литовського стала руська, якою велися ділові папери.

    Основним джерелом права була “Руська правда”, пізніше – “Литовські статути”, укладені на її основі. Українські землі в складі Великого Князівства Литовського користувалися широкою автономією.

    У XVI столітті українці витворили новий соціально-політичний феномен – запорозьке козацтво. Виникло козацтво завдяки комплексу економічних, політичних, релігійних, соціальних чинників. Передусім, це – природне прагнення до самозбереження, самоствердження і самореалізації, а також наявність великого масиву вільних земель – Дикого поля.

    Як окремий соціальний стан козацтво на давньоруських військових і європейських лицарських традиціях створило військово-політичну організацію – Запорозьку Січ, засновану на принципах особистої свободи та виборності влади. Козаки освоїли степові простори Подніпров’я, Слобожанщини, Донеччини.

    У Запорозькій Січі формувалися підвалини республіканської форми правління, нові принципи судочинства та джерела права. У середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки чітко сформульовані фундаментальні основи майбутньої національної державної ідеї, головні серед яких – право українського народу на власну державу та генетичний зв’язок козацької держави з Руссю.

    Ці принципи були втілені у ранньомодерній українській державі Гетьманщині, створеній внаслідок національно-визвольної революції середини XVII століття на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким.

    Гетьманщина була життєздатним політичним організмом: мала органи влади, територію, державну організацію, військо, фінансову, податкову та нормативно-правову системи тощо.

    Вершиною політико-правової думки Гетьманщини стало укладання Пилипом Орликом 1710 року Конституції як договору гетьмана Війська Запорозького зі старшиною та козацтвом.

    Російський імперіалізм різними способами і методами обмежував українські національні державні інститути і зрештою до кінця XVIII століття ліквідував їх.

    У ХІХ столітті українці, як і більшість європейських націй, пройшли шлях від романтичного захоплення минулим до політичного самоусвідомлення. Сформувалося поняття української нації з її етнічними кордонами, мовою та культурою. Покоління Руської трійці, Кирило-Мефодіївського товариства, громадівців і Братства тарасівців заклали підвалини для майбутньої української державності.

    Упродовж ХХ століття попри історичні катаклізми та мільйонні жертви українці неодноразово виборювали самостійність.

    Дмитро Вишневецький
    (Байда)

    (бл. 1517-1564)

    Військовий і політичний діяч

    Перебуваючи на службі польського короля Сигізмунда ІІ Августа, князь Дмитро Вишневецький збудував декілька фортець у нижній течії Дніпра. Приблизно 1552 року власним коштом він заклав фортифікації на острові Мала Хортиця, які поклали початок Запорозької Січі. Тоді ж місцеве козацтво обрало Вишневецького своїм гетьманом.

    На чолі козацьких загонів князь Дмитро здійснював походи на Крим і татарські фортеці, розташовані на Чорному морі. Воєнні кампанії Вишневецького були настільки ефективними, що за його ліквідацію взявся сам султан Османської імперії. Козацького гетьмана все-таки спіймали на території сучасної Молдови і потім стратили. Князь Дмитро був дуже популярний у народі і став героєм фольклору, який дійшов до наших днів.

  • Богдан Хмельницький

    (1595-1657)

    Політик, гетьман

    Богдан Хмельницький очолив перше успішне козацьке повстання, метою якого була незалежність українських земель. Він — перший гетьман української держави, що відокремилася від Речі Посполитої.

    Син підстарости міста Чигирина, він здобув освіту у Львівській єзуїтській колегії. Вступивши на королівську службу, брав участь у багатьох воєнних кампаніях проти Кримського ханства, Османської імперії та Московської держави. У битві під Цецорою потрапив у турецький полон, звідки через два роки втік.

    У Хмельницького був тривалий конфлікт з князями Конецпольскими, які керували чигиринськими землями від імені польського короля. Після того як у Хмельницького відняли родове село Суботів, він вирушив на Запорізьку Січ, де козаки обрали його гетьманом. Звідти він розіслав універсали до народу з закликом до повстання, яке розпочалося 1648 року. А вже наступного року Хмельницький уклав з королем Зборівську угоду, яка визначала територію української держави в кордонах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств.

    Під час війни за незалежність Хмельницький уклав тимчасову коаліційну угоду з царем Олексієм, яка тривалий час вважалася актом приєднання України до Московської держави.

    Іван Мазепа

    (1639-1709)

    Політик, гетьман

    Іван Мазепа правив Україною — частиною або повною її територією, що входила до складу Московської держави,— 22 роки. Таким чином він був українським гетьманом найтриваліший термін. Хоча гетьманську булаву Мазепа і отримав завдяки прямому втручанню російських військ, він домігся фактично незалежного правління країною.

    При Мазепі в Україні було відреставровано і побудовано безліч будівель у стилі бароко, який панував тоді в Європі. Гроші на це виділялися з гетьманської скарбниці.

    Також Мазепа спонсорував навчальні заклади і добився для Києво-Могилянського колегіуму статусу академії. Вона була довгий час єдиним ВНЗ у православному світі, де, крім богослов’я, викладалися курси наук за зразком європейських університетів.

    Гетьман провадив тонку зовнішню політику з метою остаточного відмежування України від Московського царства. Але укладений союз зі шведським королем Карлом XII призвів до поразки коаліційних військ під Полтавою і швидкої смерті Мазепи в еміграції.

    Біографія гетьмана послужила матеріалом для багатьох письменників, художників і композиторів, таких як Джордж Байрон, Ежен Делакруа, Ференц Ліст.

  • Пилип Орлик

    (1672-1742)

    Політик, гетьман

    Отримавши гетьманську булаву після смерті Івана Мазепи Орлик підписав документ Договори і постанови, який називають першою українською Конституцією.

    Він був обраний гетьманом у 1710 році — після того, як роком раніше коаліційні війська шведського короля Карла XII і гетьмана Івана Мазепи зазнали поразки від російських військ під Полтавою. Тоді понад 4,5 тис. козаків поїхали слідом за своїм ватажком у Молдову, яка тоді входила до складу Османської імперії.

    Конституція Орлика — це договір гетьмана з козаками та їхніми старшинами, які підпорядковувалися йому. Згідно з документом, гетьман обмежував свою владу, зобов’язувався регулювати відносини між соціальними групами, а також боротися за політичне й церковне від’єднання України від Московії.

    ЗЕРНА ДЕМОКРАТІЇ: Сторінки Конституції Пилипа Орлика